Будівничий, який створив новий образ модерного Львова — українець Іван Левинський. Цьогоріч, 6 липня, відзначаємо 170 років із дня його народження.
Іван Левинський — архітектор, що започаткував власну будівельну фірму, яка займалася, окрім будівництва, операціями із купівлі-продажу земельних ділянок, а також налагоджувала торгівлю та виробництво різноманітних будівельних матеріалів. Залучаючи широке коло провідних архітекторів, фірма Левинського за три десятиліття своєї діяльності реалізувала сотні різноманітних проєктів.
Зокрема і команда Львівського туристичного офісу має честь працювати у стінах будівлі страхового товариства «Дністер», яку звела фірма Івана Левинського на початку XX ст. у стилі «гуцульської сецесії». У цьому тексті ми хочемо познайомити Вас із вибраними роботами будівельної фірми Івана Левинського.
1. Вулиця Личаківська, 107
Будинок приватної клініки Казимира Солецького (нині тут — Центральний клінічний госпіталь Державної прикордонної служби України) збудовано в 1908 році. Будівельне бюро Івана Левинського було причетним до проєктування низки медичних закладів у Львові.
Ця будівля є прикладом поєднання в архітектурі принципів естетичності та практичності. Споруду чудово вписано в довколишнє природне середовище околиці львівського Кайзервальду. Архітектор Олександр Лушпинський, залучений до проєкту, був відомим пошановувачем народної архітектури. Тож будівлю оздоблено стилізованим дахом із дерев’яними елементами, а облицювальна плитка в зеленій кольоровій гамі нагадує карпатські мотиви.
2. Вулиця Пекарська, 19
Палац графів Семенських-Левицьких — один із трьох палаців на вулиці Пекарській, було збудовано ще в першій половині XIX століття. Однак Іван Левинський, разом з архітектором Яном Томашем Кудельським, були авторами його останньої реконструкції в 1891–1894 роках.
Історизм в архітектурі тоді ще міцно посідав свої позиції. Отож і замовник, очевидно, бажав зберегти необарокові риси будівлі. Тут бачимо курдонер, утворений флігелем та будівлею конюшні з манежем. Останній власник, Вільгельм Станіслав, означив фасад вензелем «SL», а скульптурні зображення кінських голів над воротами праворуч мали вказувати на те, що він був президентом Галицької комісії з вирощування коней і їх великим поціновувачем.
Попри те, що будівля загалом уже давно потребує реставрації, тут збереглися оригінальна ліпнина й багате оздоблення художнім металом.
3. Вулиця Оскара Кольберга 4, 6, 8
Ці будинки, розташовані в ряд, належали Яну Янушевському, Йоанну Світальському та Тадеушу Лозинському. Будували їх у 1889–1890 роках. Тут розмістилися найбільш ранні вілли Кастелівки. Біля них іще збереглася смуга прифасадних квітників і спільний садовий простір позаду.
Архітектура — пізній історизм із неоромантичними впливами. Ламані дахи з мезонінами, під вікнами — скромний декор із рельєфної плитки із раннього асортименту фабрики Левинського. Саме таким бачили спочатку цей новий район партнери Іван Левинський та Юліан Захарієвич. Однак бурхливий розвиток передмістя, а також поява поблизу кампусу Політехніки збільшували попит на житло, що, врешті, призвело до будівництва багатоквартирних будинків.
4. Вулиця Паркова, 14
Ця вулиця розташувалася біля пагорбів найбільшого львівського парку — Стрийського, і веде до його головного входу. Будинок № 14 було споруджено в 1910 році фірмою Івана Левинського за проєктом Владислава Дердацького й Вітольда Мінкевича. Його архітектура поєднує риси сецесії та неокласицизму.
Характерною рисою львівських будівель цього часу є облаштування еркерів — винесених назовні закритих балконів. Будівля монументальна, майже позбавлена декору, тому увагу закцентовано на горельєфі над входом із зображенням гладіатора та написом латиною: «Inimice Pr(e)aeteri Hanc Domum» (у перекладі — «Ворог мине цей дім»), скульптор Зигмунт Курчинський. Зображення «героїв» і «титанів» були популярними в архітектурі перед Першою світовою війною.
У цьому будинку в 1917–1933 роках мешкала скульпторка Люна Дрекслер.
5. Вулиця Івана Нечуя-Левицького, 20
Будинок Юзефи Мадейської, «Вілла Марія», будівельне бюро Івана Левинського збудувало в 1890–1891 роках. Ця вілла є яскравим прикладом втілення ідеї Івана Левинського та Юліана Захарієвича щодо перетворення району Кастелівки на особливий район, забудований однородинними садибами в оточенні садів.
Перехід в архітектурі проєктів бюро Левинського від історизму до неоромантизму в національній інтерпретації відбувався поступово. Тут впадає у вічі використання елементів народної архітектури в конструкції даху й балконів. В оздобленні фасаду використано майже весь асортимент будівельних матеріалів, які в цей час уже виготовляли на фабриці Левинського, розташованій неподалік, на вулиці генерала Чупринки, 58.
6. Вулиця Генерала Чупринки, 11А
Прибуткова кам’яниця Казимира Скварчинського, збудована в 1906–1907 роках за участю Олександра Лушпинського й Тадеуша Обмінського.
Один із найвиразніших прикладів нової архітектури — «гуцульської сецесії». Тут поєднано нові технології будівництва зі стилізованими народними мотивами: оздоблена деревом покрівля, стилізоване «сонце» під дахом, декоративна однотонна плитка, розчленована стилізованими під дерево кілками.
Цікаво, що цоколь будинку імітує дерев’яний зруб. Усі ці творчі прийоми в різному поєднанні дедалі частіше з’являтимуться в подальших проєктах архітекторів із бюро Івана Левинського.
7. Вулиця Генерала Чупринки, 21
Вілла Володимира Кузьмовича (нині приміщення Наукового товариства імені Тараса Шевченка). До участі в роботі над проєктом було залучено архітекторів Юліана Захарієвича й Міхала Ковальчука, будівництво завершили в 1900 році.
Цій віллі пощастило впродовж століття уникнути перебудов. У декоруванні фасаду використано рельєфну різноколірну з рослинними мотивами плитку. Збереглися дерев’яні елементи покрівлі та ґанків, цоколь викладено ламаним каменем. Усе відповідає неоромантичній архітектурі.
У цей час був популярним рух із повернення давніх ремесел (гончарства, обробки каменю та дерева), такі майстри працювали й на фабриці Івана Левинського. А кераміка стала його візитною карткою.
8. Вулиця Маркіяна Шашкевича, 5
Будинок Музичного товариства імені Миколи Лисенка, який зводили впродовж 1913–1916 років. До проєктування було залучено архітектора Євгена Червінського, великого пошановувача архітектури неокласицизму, про якого сучасники жартували, що він поєднав класицизм із залізобетоном.
У цьому проєкті справді було використано всі інновації тогочасного будівництва: електричне освітлення, центральне опалення, штучну вентиляцію, водогін, залізобетонні стропи. Головний зал міг пристосовуватися до різних функцій: концертний чи театральний зал, кінотеатр, місце проведення балів. Інтер’єр, який, на жаль, не доступний для широкого огляду, оздоблено стінописом Модеста Сосенка, до того ж у ньому збереглися вітражі. Один із них — над вхідними дверима.
Ця будівля була останнім великим проєктом бюро Івана Левинського.
9. Вулиця Яна Матейка, 4
Палац графа Потуліцького, збудований фірмою Івана Левинського в 1891–1894 роках із залученням архітектора Яна Томаша Кудельського.
Серед різноманітних типів проєктів, якими займався Іван Левинський як будівничий, були й міські палаци. Цей палац розміщено над верхньою терасою найдавнішого львівського парку. Колись припалацова територія простягалася включно до дільниці, яку нині займає сусідній готель. Планування будівлі, звісно, відповідало способу життя власників: великі центральні зали, тераса над фасадом, із внутрішньої сторони — будівля офіцини (там жила прислуга), вище були конюшні (не збереглися). Архітектурний стиль — необароко.
В оздобленні використано облицювальну цеглу виробництва фабрики Левинського. Майже рідкісний нині випадок — збережена автентична столярка вікон і чудових різьблених вхідних дверей. В інтер’єрі також присутні давні вітражі.
10. Ансамбль вулиці Академіка Олександра Богомольця
Цю вишукану вуличку було забудовано в 1904–1908 роках на місці колишніх вілл із садами й городами, вона називалася Панська.
Іван Левинський, розуміючи, що вартість землі поблизу центру міста надто дорога для однородинних будинків, вирішив створити житло в багатоквартирних будинках для людей середнього класу.
Нововведенням його підходу стало таке створення ансамблю вулиці, що максимально зберігало зелену оазу посеред міського кам’яного середовища. У Львові такі сквери називали «рондо». Бюро Левинського реалізувало тут сім будівель №№ 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11. Зберігаючи зовнішні ознаки «орнаментальної сецесії», тут присутні також відгомони неоготики й неороманського стилю попередньої епохи. У декорі фасадів використано стилізацію різноманітних рослин: чортополоху, кульбаби, маргариток, каштану. Ці теми перегукуються в ліпнині, кераміці й металі.
Однак технології будівництва були цілком сучасними: залізобетонні конструкції, наявність електричного освітлення, централізованої каналізації та водопостачання. Цікава й рідкісна нині деталь — колонка-водозбірник у сквері.
А якщо виявити допитливість і зазирнути в будинок № 6, де нині розташувався Центр міської історії Центрально-Східної Європи, то можна помилуватися внутрішнім простором цієї сецесійної будівлі: оригінальними дверима, оздоблювальною плиткою, балюстрадами сходів і чудовим вітражем.
У публікації використані матеріали з проєкту благодійного фонду «Музей Івана Левинського» — «Дім, який збудував Іван», що відбувся за підтримки Львівської міської ради.
Фото: Галина Кучманич, Анна-Марія Самсон, Центр міської історії Центрально-Східної Європи, Краєзнавчо-туристичний портал «Край», Фотографії Старого Львова
