До створення цього маршруту нас спонукали два фактори:
- ми хочемо відкрити для Вас т. зв. «непопсовий» Львів, вивести за межі центру і повести у загадкові нетрі вуличок, які зберігають неповторний дух старого Львова, де, попри агресивний наступ «євроремонтів» збереглося багато автентики, і де просто можна відпочити тілом і душею, гуляючи у затінку дерев;
- від початку повномасштабної військової агресії росії проти України, Львів починає вчергове позбавлятися радянських та російських маркерів у міській топоніміці, тож з’явилося багато вулиць, з новим ім’ям, про які варто дізнатися детальніше.
Сьогодні пропонуємо прогулятися вулицею, яка донедавна мала назву академіка Павлова, а зараз перейменована на честь Грицька Чубая.
Ця вулиця схожа на озеро Несподіванок з відомого твору Джека Лондона «Смок і Малюк». Озеро, чиє дно, за легендою, було встелене золотим піском, можна було знайти, лише заблукавши. Те ж саме з вулицею Грицька Чубая. На неї можна натрапити, якщо ви, замість галасливих транспортних магістралей, як Личаківська, або Зелена, оберете петляти затишними вуличками між ними. І от тоді, коли, поспішаючи, захочете «зрізати кут», або ж навпаки, маючи доволі вільного часу, з цікавістю зазиратимете у кожен провулок – ви натрапите на неї!
Тиха, затінена деревами, протяжністю менше двохста метрів – а її навряд чи можна байдуже проминути. І не варто! Дозвольте собі розкіш неспішної прогулянки, задирайте голову і нумо розглядати, що ж за краса причаїлася за віттям дерев.
Вулицю закладено у 1907 р. і названо на честь львівської патриціанської родини Домагаличів. У 1944 р. радянська влада перейменувала її на честь академіка Павлова – відомого російського фізіолога. Зараз вулицю знову перейменовано на честь Грицька Чубая – українського поета, перекладача, художника та мистецтвознавця, автора поетичної збірки «Плач Єремії», за мотивами якої син Грицька - Тарас, згодом створив однойменний відомий музичний гурт.
Отож, розпочнімо прогулянку.
На розі, під номером 1 розташована розкішна сецесійна кам’яниця, зведена у 1906 р. за проєктом відомого львівського архітектора Івана Левинського, на замовлення братів Юзефа та Александра Ельстерів. Ельстери походили з єврейського роду, займалися підприємництвом.
Будинок немовби розквітає вгорі. Тож, аби роздивитися багатство декору, підводьте очі. Ви побачите ліпнину, оригінальні дерев'яні віконні рами та керамічну плитку із зображенням стиглих вишень.
Сусідній будинок № 3 був збудований також у 1906 р. І. Левинським, для тих же братів Ельстерів. Руст першого поверху нагадує дерев'яні бруси.
Головною окрасою є два величезні маскарони вгорі. Жіночі обличчя, обрамлені кучерями, загадково всміхаються нам. За можливості варто заглянути до під'їзду. Тут збереглася автентична плитка на підлозі, вхідні двері до квартир. А денне світло потрапляє на сходову клітку крізь величезне вікно висотою у два поверхи. Звідси можна помилуватися на затишне внутрішнє подвір'я.
Читай більше: Самостійні прогулянки. Маршрут №1. Кастелівка
Будинки № 2 та № 4 були збудовані за проєктом Левинського у стилі орнаментальної сецесії. На фасаді увагу привертають керамічні панно, на яких зображені жовті й бірюзові квіти та плоди.
Будинки навпроти № 5 і № 7 споруджені пізніше, у 1912 р. у стилі постсецесії за проєктом Іґнатія Віняжа.
Зверніть увагу на будинок № 6. Після Першої світової війни сецесія вийшла з моди. Архітектори перейшли до зовсім іншого, значно стриманішого стилю – модернізму або функціоналізму.
Відсутність ліпнини та керамічного декору, прямі лінії, гострі кути та декор об'ємами – ось його характерні ознаки.
Номером 6 позначено аж чотири наступні будинки. Усі вони збудовані за проєктом Фердинанта Каслера у 1939 р. Одна із секцій будинку нависає над вхідним порталом, створюючи над ним своєрідний дах. Інша секція зміщена ще більше вглиб ділянки. Її наріжник складається з балконів-лоджій. Під ними облаштовано невеличкий палісадник, відгороджений від тротуару вигнутою бетонною зубчастою огорожею. Перед входом встановлено вуличний шкребок для очистки взуття. Кругле вікно біля вхідних дверей нагадує ілюмінатор корабельної каюти. На ньому збереглися автентичні ґратки. Якщо хтось із мешканців забув причинити вхідні двері, скористайтеся нагодою заглянути у вестибюль.
Стіни прикрашені алебастровими плитами. Подекуди збереглися оригінальні двері, виготовлені з різних порід дерева, з автентичними вічками, замками і табличками, де були вказані чи то номери квартир, чи то прізвища мешканців. Сходова клітка заокруглена. Денне світло потрапляє на неї крізь височенне вікно-термометр. Перила, вилиті з бетону, можливо виглядали б грубо, якби не вигнуті дерев'яні поручні та латунні елементи, що додають конструкції легкості.
На протилежній стороні вулиці -ще одна сецесійна кам'яниця № 9. Її споруджено у 1914 р. за проєктом Альберта Корнблюта на замовлення Ришарда Гауснера.
Особливість фасаду – масивний еркер, тобто виступ, висотою у два поверхи і шириною у чотири вікна. При нагоді спробуйте заглянути до під'їзду. Щиро кажучи, дещо моторошні відчуття, бо там панує напівтемрява. Проте, присвітивши собі ліхтариком, можна побачити травлені вітражі на дверях, що ведуть до вестибюлю.
Сходова клітка бетонна, з кованими балюстрадами, які декоровані типовими єврейськими орнаментами. Сходи освітлюються через потрійні аркові вікна, які виходять у внутрішній двір. На вікнах збереглися фрагменти вітражів. Окрім того, на сходову клітку виходять вікна деяких квартир (мабуть, кухонь). Можна підглядати, як куховарять сусіди, крізь шпарини у фіранках. На кожному поверсі є загадкові чорні рами на стінах. Хто зна, що в них було... Можливо дзеркала, чи картини.
У 1916-44 рр. тут мешкав відомий український історик Іван Крип'якевич, про що свідчить меморіальна таблиця на фасаді.
Повертаємося до парної сторони вулиці. У будинку № 8 мешкало подружжя відомих художників Роман і Маргіт Сельських. У 2003 р. на будинку встановлено пам'ятну дошку роботи Я. Мотики, з рельєфними портретами подружжя.
Наступний будинок № 10 збудований у стилі неокласицизму в 1914 р. за проектом архітекторів Альберта Корнблюта та Емануеля Яримовича.
Після Другої світової війни портрет пересічного мешканця такої вулиці кардинально змінився. За радянських часів квартири тут облюбували для себе віддані члени комуністичної партії. Хтозна, чи цінували вони буржуазну розкіш цих кам'яниць. Заглядаючи зараз у під'їзди, ми стикаємося часто із занедбаністю, або і безповоротною втратою автентики. Ми переконані, що так трапляється від нерозуміння цінності таких будинків, а тому своїм проєктом прогулянкових маршрутів по старих/нових вулицях, ми щиро сподіваємося заразити вас любов'ю до автентики та нашої спільної спадщини.
Маємо надію, що для вас цей короткий маршрут був сповнений цікавих відкриттів. Далі буде!
