На вузеньких і старовинних вулицях Львова ми щоденно зустрічаємо багато людей, але також міфічних та страхітливих істот. Останні тихенько спостерігають за життям міста з фасадів історичних будівель. При цьому, наче натякають, що в історії Львова є місце і для хитрих відьом, небезпечних злочинців, угод із дияволом та інших проявів зла. Львів - місто багатогранне, і якщо ми хочемо відчути його дух сповна, мусимо заглянути й за куліси містично-таємничого та потворно-страхітливого. Врешті, без відчуття потворного та страшного є неможливим розуміння прекрасного.
Усі проблеми починаються на Площі Ринок
У 1772 році, після поділів Речі Посполитої, Львів увійшов до складу імперії Габсбургів. Минув рік і сюди приїхав імператор Йосиф II. Очевидно, враження його були не найкращими: карета цісаря, запряжена шістьма кіньми, застрягла у болоті просто на Площі Ринок. Імператор навіть не підозрював, що тут проблеми лиш починаються, а Львів – не таке просте місто, як видається на перший погляд.
Візьмімо навіть Ратушу. Працівники міської ради часто допізна затримуються на роботі. Відтак не одному з них доводилося бачити чорну труну. У вечірній та нічний час вона літає довгими коридорами львівської ратуші, прямо під стелею. Існує версія, що почалося все після не надто уважного розслідування львівськими лавниками злочину. Вирок був несправедливим, в’язня стратили, а його душа так і не знайшла спокою.
Між іншим, у підземеллях ратуші колись дійсно була тюрма. Щоправда, не сучасної ратуші, а її попередниць.
Відьмаки та алхіміки
Вузькі й погано освітлені вулиці, темні закутки, перешіптування захриплих голосів позаду та обабіч тебе, віддалений гавкіт псів і хвостаті пацюки під ногами. Давній Львів від сучасного дещо відрізнявся. Ще у 1829 році Ігнатій Ходинецький, автор хроніки Львова, без жодного сумніву писав про відьмаків, чаклунів і ворожок, які мешкали у місті в княжі часи. Коли Львів входив до складу Корони Польської, проти відьом були судові процеси. Існували законодавчі норми, якими ці питання регулювалися. Навіть представники шляхетського війська, яке у вересні 1648 року розбив під Пилявцями Богдан Хмельницький, щось бурмотіли про відьомський корпус гетьмана. Ще б пак: хто в цій ситуації говорить про власну неорганізованість чи лінь.
Не менш популярними за відьом були в давньому Львові алхіміки. Жаб’ячі лапки, заячий хвіст, отрута змії, підозрілий дим у сусіда - він точно не пиво варить! Радше шукає спосіб перетворення заліза в золото або хоче жити вічно. Зустрічаються свідчення, що алхімік працював у Львові на місці ресторану «Доктор Фауст», у районі вулиці Гнатюка, в інших місцях. Популярною є історія про власника Підгорецького палацу - Северина Жевуського, який мав у підземеллі споруди алхімічну лабораторію. Імпровізовану кімнату алхіміка можна побачити у музеї-аптеці «Під чорним орлом».
«Вампір» Цибульський
Стрийський парк – це прекрасна локація, без якої неможливо уявити Львів. Просторі доріжки, чисте повітря, спокій і тиша довкола. Це просто рай сучасного мегаполісу. Особливо влітку. Уже й ніхто не пригадує про Стрийський цвинтар, який існував колись поруч. Тим паче не згадують про «темні» сторінки історії Стрийського парку. Скажімо, у лютому 1934 року тут знайшли жіноче тіло без голови та кінцівок. Поліція спрацювала блискавично. Досить швидко виявили частини тіла жертви, яких бракувало. Також спіймали вбивцю. Ним виявився власник кіоску з газетами - Єронім Цибульський. Встановили й особу загиблої.
Оглядаючи кіоск Цибульського, поліцейські виявили рештки тіла, загорнуті в папір. Поруч були знаряддя вбивства: сокира, пила та ніж. На основі розслідування та свідчень Цибульського, встановили наступне. На вулиці Галицькій, Цибульський зустрів проститутку Емілію Шеффер, яка славилась крадіжками. Вони пішли до його кіоску, придбавши дорогою пляшку горілки та закуску. Мотив встановити не вдалося, але чим закінчилась ця історія, ми вже знаємо. Додамо, що Цибульського визнали психічно хворим. Тому його вирок – довічне ув’язнення.
Моторошні історії з безголовими тілами
Наші уявлення про відьом у Львові починаються і закінчуються згадками про Лису гору. Дана історія настільки секретна, що кожен львів’янин знає місце зібрання львівських відьом – це Лиса гора. Там відбуваються їхні наради, знані як шабаші. Проте реальність не така романтична.
У межах сучасного Личаківського району Львова, трохи вище костелу св. Антонія, був храм Воздвиження Чесного Хреста. Цю церкву розібрали після приходу до Львова австрійської влади, але з нею пов’язана одна незвичайна історія.
У другій половині XVI ст. на церковному цвинтарі поховали жінку з Рясного. Упродовж кількох наступних днів в околицях померло одразу декілька людей. Місцевих мешканців це насторожило. Підозра впала на жінку з Рясного, якій приписали відьомство. Львів’яни - сміливі люди, тому труну розкопали. Коли її відкрили, то виявили, що померла закусила в зубах хустку. Свідки, які підтвердили, що на час похорону такого не було, знайшлися моментально. Відтак бідолашній жінці відрубали голову, поклали її в ногах і труну закопали знову.
Поїзд-привид
У 1861 році до Львова приїхав поїзд. Це був перший поїзд, який прибув на терени сучасної України. Уже в наступні десятиліття цей транспорт стане засобом комфорту, але також – символом епохи. А який символ можливий без легенд та моторошних історій? Так і тут.
Після появи у Львові залізниці, на міському вокзалі став з’являтися поїзд-привид. Він виїжджав нізвідки й нісся на шаленій швидкості у нікуди. Одного вечора поїзд-привид неабияк схвилював присутніх на пероні пасажирів. Він вкотре з’явився нізвідки й несамовито нісся на віденський потяг, який саме прибув до Львова за графіком. Видавалося, що трагедії не уникнути! Проте поїзд-привид просто проїхав повз реальний, залишивши відбиток жаху на обличчях присутніх людей.
Розмова з дияволом
Угоди з дияволом – це більше про Західну Європу чи голлівудські фільми? Ні! Траплялося таке у Львові! У 1641 році Альберт Віроземський уклав угоду з дияволом і віддав йому свою душу та тіло. Цю пригоду тоді визнали «найбільш ганебним людським вчинком за всю історію міста».
Усе виглядало так. Альберт Віроземський був непоганим і досить кмітливим хлопцем. Він прикидався священиком і їздив навколишніми селами. Там проводив богослужіння, сповідав, причащав і хрестив дітей, а в такий спосіб видурював у людей гроші.
Однак, усе добре колись закінчується - його викрили, схопили й посадили у підземелля Бернардинського монастиря у Львові. Віроземського засудили до страти. Тоді до нього й навідався диявол. Без рогів чи хвоста, а у вигляді молодого хлопця. Пройшов через стіну, на якій монах пізніше й написав кров’ю угоду:
«Я своєю кров’ю ставлю підпис і піддаюся під владу князя Люцифера. Взамін за це прошу двадцять років життя, після чого він має право взяти мене з душею і тілом. Згідно з цим контрактом, зрікаюсь Бога і Матері Божої…».
