Відколи кіно стало загальнодоступним явищем, усе, що пов’язане із жахами та трилерами, користується у суспільстві неабиякою популярністю. Хто не знає прізвищ таких “продавців жахів”, як Стівен Кінг, Говард Лавкрафт і ін. Водночас, багатьох шанувальників хоррорів може здивувати факт, що Львів також мав свого визнаного майстра у цій сфері.
Стефан Грабинський (1887 – 1936) у Львові не народився, але тут жив і творив, місто дійсно стало для нього рідним. Врешті, його могилу, навіть у наші дні, можна відвідати на Янівському цвинтарі. Не менш значимим для нас є і те, що у жилах цього письменника текла і українська кров, а перші свої тексти, писані польською та українською (!) мовами, він друкував у українських виданнях.
Досягнення і невдачі
Матір Стефана Грабинського з родини Чубків – вона була вчителькою гри на фортепіано, а його батько Діонізій був начальником суду. Греко-католицька родина Грабинських мешкала у селі Лука, що під Самбором, а до Львова вони переїхали після передчасної смерті батька. Тут Стефан Грабинський здобув середню освіту та вивчав польську і класичну літературу на філологічному факультеті Львівського університету.
Уже тоді у нього виявили кістковий туберкульоз, у той час Грабинський здійснив і перші спроби на літературній ниві. Він залишав Львів під час російської окупації: період 1914 – 1915 років провів у Відні, а пізніше побував у різних куточках Європи (Відень, Перемишль, по тому міста Італії та Румунії).
Останнім пристанищем для письменника стали Брюховичі, тиха і затишна місцевість поблизу Львова – на свіжому повітрі та з просторими “зеленими зонами”, з потужним рекреаційним ресурсом. На жаль, через хворобу, він не міг продовжувати активну літературну діяльність, а також відвідувати публічні дійства. Тому твори Стефана Грабинського почали втрачати популярність, а помер він взагалі самотнім і у злиднях. Останнє можна вважати логічним продовженням персони Грабинського. У його біографії був коротенький період викладання в гімназіях. З того часу залишилися спогади учнів Грабинського – вони запам’ятали свого вчителя надзвичайно вимогливим, він постійно тримався на дистанції, був заглибленим у себе, часто ходив у чорному одязі.
Читати більше: Леон Людвік Сапєга. Людина, яка подарувала Львову залізницю
“Демон руху”
Стефан Грабинський захоплювався творчістю Едґара Аллана По, цікавився парапсихологією, релігією та магією, кіномистецтвом. Очевидно, такі захоплення мали прямий вплив і на його літературну творчість. Грабинський писав новели, оповідання, повісті, п’єси, есеї, дослідження з літературознавства і ін.
До найвідоміших творів цього автора належать збірка “Демон руху”, “Шалений прочанин”, “Несамовита розповідь”, “Книга вогню”, “Коханка Шамоти” і ін. Також користувалися популярністю “На пагорбі троянд”, “Саламандра”, “Тінь Бафомета”, “Монастир і море”, “Пристрасть” тощо. Скажімо, збірка оповідань “Демон руху” – це моторошні оповіді, сюжет яких побудований на мотиві поїзда і залізничної станції.
Читаючи Стефана Грабинського, ми напевне зустрінемось із персонажем, у звичайному та цілком реальному житті якого починають відбуватися таємничі та незвичайні явища. Головний герой зустрічається з ними у покинутих будівлях, на залізничних станціях, а дія, у переважній більшості творів, відбувається у тихих провінційних містечках Галичини.
(Не) наш Грабинський
Людина, яка зуміла глибоко зануритись у світ ідей та персонажів Миколи Гоголя, дійсно відчула дух його творчості, ніколи не погодиться з тим, що він – російський письменник. Щось схоже маємо і у випадку зі Стефаном Грабинським. Його часто називають “польським Лавкрафтом”, а літературні критики до сьогодні вважають за правило акцентувати увагу на тому, що він – польський письменник. Якщо йти від протилежного, постійне утвердження польськості даного автора є головним аргументом на користь того, що з зарахуванням його до польської літератури є проблема. Вище вже згадувалось про етнічне походження Грабинського, точки дотику цього автора з українською традицією, а у його творах помітні нотки сентименту до усього галицького, виразно представлено локальні світи з їхніми проблемами.
Сказане не вказує і на українськість Стефана Грабинського – тому боротися за це не варто! Очевидно, що він був автором на межі культур та світів – ці тенденції відчуваються на рівні його творів. У вказаному і варто вбачати цінність літературної спадщини Грабинського. Водночас, про Стефана Грабинського українці, львів’яни особливо, знати повинні. При цьому, кричати про його українськість не варто, але не забувати цього і популяризувати дану тему потрібно.
