Львів традиційно асоціюють з пишними архітектурними ансамблями ренесансу, бароко чи сецесії, однак за часи існування Радянського Союзу у місті виросли численні райони масової житлової забудови у стилі соцреалізму.
З 50-х років минулого століття розпочалися радикальні зміни в архітектурному просторі Львова. Масштабні конструкції з бетону, металу та скла доволі швидко «інтегрували» у міську структуру. Домінантним принципом інфраструктури радянської епохи був функціоналізм. Однак аби надолужити брак естетизму почали використовувати варіації художніх робіт: мозаїки, барельєфи, вітражі тощо. Саме мозаїчний рельєф став однією із характерних рис радянського модернізму. Назагал мозаїка є частиною монументального мистецтва та важливим сегментом культурно-історичної спадщини. Традиційно для мозаїк використовували смальту, метал, скло, згодом — керамічну плитку.
Як соціалістичне мистецтво радянський стінопис був свого часу інструментом ідеологічної пропаганди, однак водночас такі умови стали приводом для експериментів. Саме так, адже деякі художники цілеспрямовано зверталися до традиційних сюжетів та національних мотивів.
В умовах сучасності мозаїка як частина соціалістичного мистецтва сприймається доволі неоднозначно: предмет декомунізації чи урбан-айдентика? Крім того, значних збитків завдає незаконна забудова та самовільне знищення мозаїчних рельєфів.
Однак мозаїчне панно — це частина публічного мистецтва, величезний пласт монументальної культури, не лише з точки зору художньої цінності, а й унікальності як культурного ресурсу.
Цікава радянська мозаїка Львова
За адресою вул. Пекарська, 75 (навчально-виробнича аптека Львівського медичного університету) розташована мозаїка із зображенням богині гігієни — Гігіеї (інша назва «Медицина»), авторства відомого художника-монументаліста Валерія Марчака.
Інше мозаїчне панно з назвою «Пори року» з’явилось ще у 1996 році на фасаді Львівської національної академії ветеринарної медицини (вул. Пекарська, 50). Попри те, що автор — Сергій Бабков розробив проект не лише для фасаду, але й для прилеглої території корпусу, втілити усю композицію не вдалось, через брак коштів та розкрадання матеріалу. Зрештою, зобразили лише «Літо» та «Осінь».
Близько 12-ти років перебувала у культурному підпіллі мозаїка «Імпульс і контроль» художника Романа Патика. Назагал у 2009 році приміщення на вул. Сахарова, 45 купив «Фуршет» і під час реконструкції закрив мозаїку металевою вагонкою. Лише у травні 2021 року твір майстра знову побачив світ. Створена у 1991 році на фасаді їдальні підприємства «Львівприлад», робота зображала його продукцію. Загалом мозаїка вражає масштабністю та високим технологічним рівнем.
Який ж океан і без риб? Ще б пак, адже новий ТЦ «Океан», що на вул. Володимира Великого, 26 легко упізнати за характерною океанічною атрибутикою — мозаїка «Море і риби». Створювалась протягом 1982–1985рр. за проектом класика галицької школи живопису — Володимира Патика. Як зразок використовували техніку візантійської мозаїки. Геометричний характер та яскраве кольорове рішення підкреслюють художній образ. Цей витвір — наочний взірець модерну кінця XX століття.
Рухаючись далі вулицею Володимира Великого (буд. № 52), натрапимо на мозаїку «Панорама Львова» авторства того ж таки В. Патика. Панно з геометричним характером рисунка ілюструє будівництво Львова.
Кардинально інша мозаїка інтер’єрного типу розміщена у приміщенні будівлі за адресою вул. Володимира Великого, 2. Створена 1981 року за проектом Богдана Сойка. Твір з назвою «Інформаційний простір» — пейзажна композиція з фігурами п’яти жінок, що символізують п’ять материків та обмін інформацією в світі.
Фасад будинку на вул. Стефаника, 16 прикрашає мозаїка «Не забудьте пом’янути» із портретом Тараса Шевченка авторства Миколи Кристопчука. Панно створене до 150-річчя з дня народження поета, із написами: «1814», «1964», «Не забудьте пом’янути…». Окрім портрета поета, зображено також постаті трьох жінок та двох дітей. Помітно, що вбрання у всіх із традиційними українськими мотивами.
Створення мозаїк було чимось на кшталт сучасного стріт-арту, мистецтва просто неба. Заразом це й особлива мова стінопису: із притаманними образами, деталями, ідеями. Тож мозаїку у стилістиці радянського часу не варто сліпо ігнорувати і таврувати як «спадок СРСР». Ці роботи заслуговують на увагу та збереження.
