Мистецтво під час війни: культурні втрати Львова

АЛЬБРЕХТ ДЮРЕР

  Альбрехт Дюрер став першим німецьким художником, що почав підписувати свої роботи. Це було завершенням середньовічної традиції анонімності мистецтва.

  Найбільш відомий Дюрер завдяки своїм графічним роботам, і саме такі 24 зразки зібрав у колекцію Генрих Любомирський. Пізніше він передав свою колекцію львівському Оссолінеуму (зараз – будівля Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника).

  Під час Другої світової війни рисунки Дюрера конфіскували нацисти, а точніше – «спеціально уповноважені для захисту мистецьких творів» загони. Подальша доля робіт також повна пригод: на колекцію згодом випадково натрапили американські військові в соляній шахт поблизу Зальцбурга.

  Ця інформація дійшла і до нащадка колишнього власника творів Альбрехта Дюрера – Георга Любомирського. Він звернувся до військових із проханням повернути йому гравюри та зазначив, що в цьому випадку передасть частину робіт Національній бібліотеці у Вашингтоні. Що цікаво, ні у Вашингтон, ні назад до Львова, гравюри так і не потрапили.

  Георг Любомирський розпродав родинну колекцію і розлетілася вона по містах усього світу:

• «Кінь» і «Ма­дон­на» – у му­зеї Бой­ман­са в Рот­тер­да­мі
• «Лю­ди­на з вес­лом» – в Ін­сти­ту­ті в Бір­мін­ге­мі
• «Ім­пе­ра­то­ри Карл і Си­гіз­мунд» – у га­ле­реї Ін­сти­ту­ту Мистецтв Кур­то в Лондоні
• «Оголена жінка» – в На­ці­о­наль­ній га­ле­реї Ка­на­ди
• «Мо­ло­дий бик» – у ху­до­жньо­му ін­сти­ту­ті Чи­ка­го

• «Го­ло­ва оле­ня» – в Ху­до­жньо­му му­зеї Нель­сон-Ат­кінс у Канзасі

   

• «Ав­то­пор­трет», «Фор­ту­на» і «Свя­та ро­ди­на» – у Мет­ро­по­лі­тен Му­зеї Нью-Йор­ка

• «Смерть Хрис­та» і «Під­не­сен­ня Хрис­та» – у Ху­до­жньо­му му­зеї Клів­ленда

•  «Юнак, який відпочиває» – у Бос­тонсь­ко­му му­зеї мис­тецтв

• «Бла­го­чес­тя пе­лі­ка­на» – у Біб­лі­о­те­ці Пір­пон­та Мор­га­на Нью-Йор­ка

•  Місцеперебування малюнка «Ес­кіз дра­пі­ру­вань» невідоме

   Іще 9 ро­біт – у при­ват­них колекціях у Ве­ли­коб­ри­та­нії, Ні­меч­чи­ні, Ка­на­ді та США

   До речі, за іронією, роботами Дюрера захоплювався сам Адольф Гітлер, а рідне місто художника, Нюрнберг, був його улюбленим містом фюрера. У ньому ж і відбувся судовий процес над керівниками нацистської Німеччини.

РЕМБРАНДТ ВАН РЕЙН

   Художник, який полюбляв селфі. Мабуть, так можна коротко, хоча й не досконало точно, охарактеризувати творчість митця. Адже в його «портфоліо» близько 80 автопортретів, а це 20% від усієї його творчості.

   Складно зараз сказати, чи було це продуманою стратегією чи просто покликом серця, але цей жанр «селфі» добре працював на саморекламу Рембрандта. Адже коли ми бачимо художника в найрізноманітніших варіаціях, то мимоволі запам’ятовуємо. Ефективний маркетинг, еге ж? І це у 17 столітті!

   Хоча Рембрандт ван Рейн ніколи не бував у Львові, його творчість тут була популярною й шанованою. Відомо, що щонайменше про дві його картини в нашому місті.

   У колекції Музею Любомирських перебувало полотно Рембрандта. Згодом одну з них передали в картинну галерею, звідти у час німецької окупації помандрувала до Кракова, тоді – до Баварії. Де картина зараз – невідомо.

   Один із численних автопортретів Рембрандта належав одній із представниць вже згаданої нами родини Любомирських – Елеонорі. Цю роботу під час Другої світової війни родині вдалося приховати й зберегти, однак останній представник роду Любомирських картину продав. Де вона зараз – також залишається невідомим.

   Окрім цих двох зразків, у колекції Любомирських були й інші картини художника, які в роки війни та в післявоєнний час вивезли зі Львова.

   Іще одним відкриттям стала поява на онлайн-аукціоні портрету Розанди Лупул-Хмельницької, дружини Тимоша Хмельницького. На картині побачили інвентарний номер Львівського історичного музею. Працівники музею підтвердили, що твір був украдений у 1960 році. Автор роботи невідомий, однак є версія, що авторство належить одному з учнів Рембрандта. Зараз картина повернулася. Її експонує Львівський історичний музей.

ЯН ГОССАРТ

  Ян Госсарт до сьогодні залишається для нас загадкою. Достеменно невідомо ні точного імені художника, ні його прізвища, ні місця чи точної дати народження. Все, що ми знаємо – лише найбільш імовірні версії.

  Однак, Госсарт добре відомий як батько нідерландського романізму, що своїм стилем орієнтувався на італійські традиції.

 Так само як і «Автопортрет», у 1943 році «Жіночий портрет» Госсарта був втрачений зі сховищ Львівської картинної галереї. Працівникам музею було наказано видати картину на доручення німецьких офіційних осіб з адміністративних та військових структур. Вилучену пам’ятку мали передати до канцелярії та надалі відправити до Кракова.

ЯН МАТЕЙКО

   Кажуть, ніби Ян Матейко намалював історію Польщі. І справді, художник зобразив безліч батальних сцен, історичних подій та визначних постатей. У його доробку близько 320 картин, а також численні ескізи й малюнки.

   І це не дивно. Матейко творив із неймовірним завзяттям. Він постійно пив каву, курив цигарки і без перерв стояв перед своїми полотнами, вимальовуючи кожну деталь.

   Попри безсумнівний талант, частину свого життя Ян Матейко прожив у злиднях. До одного моменту. Його картину «Проповідь Скарги» придбав граф Потоцький за 10 тисяч злотих. Іще через два роки він отримав 50 тисяч монет від Франца Йосифа І за полотно «Рейтан».

   Відтак, талант Матейка цінували не лише в тодішній Польщі. Йому запропонували очолити Академію мистецтв у Празі, а за якийсь час і в рідному Кракові. Хоча  своїй пропозиції чехи й були першими, Матейко надав перевагу рідному місту.

  Окрім Польщі, роботи Яна Матейка експонують у США, Хорватії, Угорщині, Італії. Творчість митця не обійшла стороною і Львів. Відомі щонайменше три картини, які перебували у Львові:

• «Люблінська унія». До початку Другої світової війни картина була в колекції вже знайомого нам Музею Любомирських у Львові. У 1945 році полотно заходилося вже у Варшаві, в Національному музеї. Згодом його подарували Люблінському музею.
• «Баторій під Псковом». Картину вивезли в час війни із колекції Львівської картинної галереї до міста Новий Вісьніч у Польщі. Зараз її можна побачити в експозиції Королівського замку у Варшаві.

До речі, саме в цій картині можемо спостерігати історичну неточність: на полотні художник зобразив здачу міста, хоча насправді польському королю так і не вдалося взяти місто.

• «Ранок у сеймі». Цю картину із Львівської картинної галереї вивезли в один час із «Баторієм під Псковом». Сьогодні її також можна побачити у Королівському замку польської столиці.

Михалківські скарби

  У 1878 році мешканці села Михалків неподалік річки Нічлави натрапили на предмети, що яскраво виблискували на сонці. Згодом виявилося, вироби із чистого золота, що сягають іще 7 століття до нашої ери. Уявіть, загальна вага цих виробів становить 7,5 кілограмів!

  Інформація про знайдені скарби швидко ширилася околицями села, а відтак дійшла аж до сусідньої області – до Львова. Тогочасного керівника львівського Музею Дідушицьких, Владислава Зонтака зацікавила знахідка і він вирішив викупити її для своєї експозиції.

   Михалківські скарби належали Львівському історичному музею та зберігалися в одному з львівських банків. Їх виставляли на огляд лише під час урочистостей та із посиленою охороною.

  У 1940 році російські «визволителі» передали археологічні памʼятки Академії наук України. Михалківські скарби вивезли до Києва, а згодом і до Москви. Є інформація, ніби їх бачили також у Петербурзі. Однак, точне місцеперебування золота зараз – невідоме. Декілька речей зі скарбів опинилися в приватних колекціях, а також у музеях Відня, Будапешта та Берліна.

   За однією з версій Михалківські скарби – це священне золото агафірсів, сусідів скіфів, про яких згадує Геродот.