Окрім того, що восени не зникає бажання перманентно пити теплий чай та закутатися в ковдру, загострюється почуття шукати прекрасне у простих речах, оточувати себе естетикою не лише зовнішньо, а й наповнювати зсередини.
У пошуках натхнення і урізноманітнення звичного осіннього дня, пропонуємо Вам здійснити мандрівку в світ експресіонізму Олекси Новаківського, а атмосфера вілли-музею, де колись жив і працював художник бездоганно доповнить враження.
Олекса Новаківський – знакова постать для українського малярства. Зрештою, не лише для українського, а й для європейського загалом. Це художник з виразним авторським почерком, якого можна впізнати у найменшому ескізі.
На його творчості позначився переломний етап кінця XIX – початку XX століття, коли художники прагнули до максимального вираження, експресії, філософського аналізу складних життєвих явищ. У результаті цих творчих пошуків художник пройшов яскравий шлях від імпресіонізму на ранніх етапах до символізму, а згодом до характерної особливості його творчості – експресіонізму.
Олекса Новаківський у 1892–1900 рр. навчався у Краківській школі образотворчих мистецтв (з 1900 р. – Краківська академія образотворчих мистецтв). Молодому митцю пощастило навчатися під керівництвом самого Яна Матейка. Особливий вплив на формування О. Новаківського як митця мали представники польського символізму Станіслав Виспянський і Яцек Мальчевський.
1911 року художник дебютував на виставці Товариства приятелів красних мистецтв у Кракові, представивши сто своїх малярських полотен. Цю експозицію відвідав митрополит Андрей Шептицький і, захопившись творами О.Новаківського, владика запросив його до Львова, пообіцявши підтримувати його. Згодом митрополит став ініціатором заснування Мистецької школи Олекси Новаківського та брав якнайактивнішу участь у її діяльності.
З 1913 року життя і творчість Новаківського пов’язані зі Львовом. Художник зміг швидко завоювати галицьку публіку і зайняти в культурному житті Львова одне з центральних місць.
Мине 10 років як митець відкриє у своїй майстерні студію, названу пізніше Мистецькою школою Новаківського. Ця перша у Східній Галичині українська художня школа вирізнялась чіткою національно-культурною орієнтацією й перетворилась в активний осередок мистецького життя. З вересня 1923-го до 1925 рр. школа діяла як окремий мистецький факультет Українського таємного університету.
За майже десятилітній період існування в її стінах школи навчалося понад 90 учнів. Серед них, зокрема, були: Л. Гец, С. Гординський, М. Левицький, Я. Лукавецький, А. Малюца, М. Мороз, Р. Сельський, Г. Смольський та багато інших митців, які пізніше здобули визнання і світову славу. Чимало з них, рятуючись від більшовицького терору, покинули Україну й емігрували до США, Канади, Західної Європи, де прославили Україну своїми творчими здобутками.
У майстерні Новаківського, у класах школи збиралися не лише художники, а й представники інтелігенції, критики мистецтва. Великими прихильниками школи та частими гостями у майстерні О. Новаківського були поети Богдан Ігор Антонич, Богдан Лепкий, Микола Вороний, новеліст Василь Стефаник, музиканти Василь Барвінський, Микола Колесса, тощо.
Школа стала одним з найпомітніших мистецьких явищ в історії культури Галичини ХХ століття.
Своєрідним кістяком творчості митця є сакральне мистецтво. До сакральної тематики Новаківський звертався протягом всього творчого життя, неодноразово він працював і на замовлення церков. Між сакральним та світським малярством Новаківського проведена дуже тонка лінія.
Разом із тим, до сакрального мистецтва Новаківського можна зараховувати його роботи із циклу «Пробудження». Дана тема неодноразово змінювалась та трансформувалась, набуваючи більш глибокого змісту. Зокрема, художник пояснював роботи з цієї серії як пробудження України, національної свідомості, пробудження мистецтва тощо.
За задумом, на полотні мала постати юна дівчина і у художника виникла ідея зобразити доньку вдови, у якої він в той час орендував кімнату, коли проживав біля Кракова, саме вона стала тим самим омріяним символом пробудження. Картину визнано найкращою у творчому доробку митця, а Анна-Марія Пальмовська все частіше почала з'являтися на полотнах і за декілька років стала коханою дружиною Новаківського.
Ще одна важлива частина експозиції – портрети митрополита Андрея Шептицького. Як відомо, Шептицький був поціновувачем та меценатом Новаківського, також їх єднала і міцна дружба. Упродовж цього часу виконав близько двох десятків малярських портретів і понад 200 рисункових начерків та композиційних ескізів.
Цікавою у творчості Олекси Новаківського є тема осмислення історичного минулого, задум якої з'явився під впливом подій Першої світової війни і національно-визвольних змагань. За словами дослідниці творчості Олекси Новаківського Любові Волошин, обираючи для творів найбільш яскраві сторінки в історії народу, він, як правило, їх міфологізував, трансформуючи у піднесені героїко-романтичні образи, які мали «промовляти» до його сучасників, будити патріотичний дух народу, нагадувати про його велике історичне минуле. Тоді ж художник створює понад 70 творів із зображенням київських і галицьких князів, серед них: Ярослав Мудрий, Святослав Завойовник та Ярослав Осмомисл.
Олекса Новаківський створив галерею портретів своїх відомих сучасників. У цих творах його експресивний малярський почерк поєднується із символістичною поетикою. В експозиції меморіального музею представлено портрети пізньої, зрілої фази творчості митця: «Портрет Сильвестра Голубовського», «Портрет Галини Голубовської», «Портрет Олександра Барвінського».
Автопортрети – ще одна знакова тема у його творчості. У його доробку надзвичайно велика галерея рисункових, живописних, начеркових автопортретів. Окрім виключно натурних замальовок, він часто створював алегоричні композиції своїх автопортретів, наприклад, «Втрачені надії», «Глибина»; різноманітні автокарикатури. До речі, у деяких карикатурних чи алегоричних автопортретах Новаківський неодноразово себе героїзував, а в інших – підходив до свого образу дуже прискіпливо, насмішливо і часто створював шаржі.
Деякі його автопортрети, зокрема, «Художник на тлі Другої світової війни», свідчать про нього як про художника-візіонера, який відчував тогочасні настрої та передчував прихід Другої світової війни.
Новаківський належить до когорти талановитих портретистів. Особливу нішу займали портрети дружини Анни-Марії Пальмовської, які він також все життя малював: починаючи від робіт серії «Пробудження» і до смерті. Разом із тим, портрети дружини часто доповнювали алегоричні композиції його автопортретів чи інших робіт, наприклад, робота «Вишивальниці».
Творчість Олекси Новаківського, була важливою віхою на шляху до розвитку як західноукраїнського живопису, так і всього національного образотворчого мистецтва. Йому гармонійно вдалося продемонструвати нові тенденції, що були характерними для мистецтва зламу XIX-XX століть: розкриття поглибленого філософського осмислення в образній та підкреслено експресивній формі.
Про майстерність і творчість Новаківського можна говорити безмежно довго, сподіваємося нам вдалося надихнути Вас на глибше знайомство з митцем у стінах художньо-меморіального музею Олекси Новаківського, який був відкритий у березні 1972 року з нагоди урочистого відзначення ЮНЕСКО 100-річчя від дня народження митця, і відтепер на одного враженого поціновувача мистецтва біля полотна «Азалії» чи «Довбуш – володар гір» стане більше.
Вхід до Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського безкоштовний разом із Lviv City Card.
