Львівський національний університет імені Івана Франка один із найпрестижніших та найстарших вищих навчальних закладів України. Він був заснований ще в далекому 1661 році, коли король Ян ІІІ Собєський надав єзуїтській колегії титул університету. На той час університет складався з двох відділів – філософського та богословського (теологічного) та з одного приміщення. Сьогодні університет налічує понад десяток корпусів та факультетів, і є потужним науковим осередком країни.
Незважаючи на свій статус та поважність, серед місцевих, при згадці про університет, ви радше почуєте ласкаве «університет Франка», «універ Франка» або просто «Франка», ніж його офіційну назву. Він є альма матер для численної кількості українців з усіх куточків України та не тільки України. Хтось вже закінчив навчання в університеті і шукає себе в світі, хтось вже знайшов своє покликання, хтось ще навчається, а хтось тільки планує там навчатись. Це місце де вирує життя, де твориться історія та формуються особистості. Не раз, проходячи повз один із корпусів університету, можеш побачити когось в піднесенні та радості, а вже за кілька кроків когось в переживанні та смутку. Але ми хочемо розповісти вам більше про будівлю головного корпусу університету по вулиці Університетській, 1.
На місці, де сьогодні розташовується головний корпус університету, знаходилось казино Йоганна Гехта, збудоване ще в кінці 18 століття. Йоганн Гехт був підприємцем, який займався організацією дозвілля львів’ян у своєму закладі та у сусідньому Єзуїтському городі (сучасний парк імені Івана Франка). Його зал на початку 19 століття вважався найпрестижнішим в місті, тут зустрічали відомих персон з усієї імперії (відомо, що казино відвідав навіть цісар Франц І), проводили бали, забави та поважні зібрання. Розташування його було не менш привабливим, адже в цей час по бічних вулицях (сучасні вул. Січових Стрільців та Листопадового Чину) здійснювалась активна забудова банківськими установами та елітними житловими кам’яницями. Тому, коли обирали місце для забудови представницько-законодавчого органу Королівства Галичини і Володимирії – крайового Парламенту (Галицький Сейм), обраною була саме територія на якій перебувало казино, тому в 1877 році було прийняте рішення його розібрати.
Цікаво, що одним із запропонованих проєктів будівлі був проєкт тоді ще молодого Отто Вагнера, сьогодні відомого австрійського архітектора, майстра стилю модерн та «батька сецесії». Проте, з огляду на фінансову сторону проєктів, комісією обраний був проєкт директора львівського міського будівельного управління Юліуша Гохберґер.
Роботи зі спорудження будинку Галицького Парламенту розпочалися у квітні 1878 р. Наприкінці вересня 1878 р., відбулося урочисте закладання наріжного каменю будинку. Основні роботи з будівництва було завершено влітку 1881 р. 23 липня цього ж року будівлю освятили, а через два місяці в її стінах розпочала роботу сесія сейму.
У 1906–1907 рр. архітектор Альфред Каменобродський здійснив надбудову четвертого цокольного поверху і розширення будинку сейму (побудоване бічне крило зі сторони сучасної вул. Листопадового Чину). Проте виконувати своє призначення будівлі завадила Перша світова війна, вже з 1914 року Галицький сейм припинив свою діяльність. А 1923 р. в колишній будинок сейму був перенесений університет ім. Яна Казимира, який 1940 року перейменований в університет ім. Івана Франка.
Будівля Галицького сейму є знаковою для Галичини, вона є результатом політичних компромісів, «більш чи менш свідомо політичні та інтелектуальні еліти краю прагнули отримати споруду, яка засобами архітектурного простору та уяви мала згуртувати галицьку спільноту навколо ідеї автономії».
Вже з першого погляду на будівлю, помітною є її велич, знаковість та смислова наповненість в оздобленні. Величезні колони, фігурні кронштейни, візерунки, атланти і каріатиди, та скульптурні композиції змушують зупинитись та роздивлятись їх деталі.
«Опікунський дух Галичини» головна скульптурна група на аттиковій частині ризаліту будівлі, виконана у 1880–1881 рр. скульптором Теодором Ріґером в Італії. Композиція складається із трьох алегоричних постатей: у центрі композиції представлена — Галичина-мати, яка простягає руки до розміщених з обох сторін персоніфікацій Дністра і Вісли, що уособлюють захід та схід Галичини.
Авторству Теодора Ріґера належать також дві алегоричні скульптурні композиції перед входом. Не важко розгадати їх символіку: по центру композиції жіноча постать уособлює Науку та Мудрість (або Освіту), тримаючи в руках смолоскип, що символізує світло знать. Біля головної постаті поряд хлопчики з розгорнутою книгою та з портретом.
По іншу сторону входу бачимо жіночу постать зі сніпом сіна та веретеном, поряд хлопчики з ягнятком та молотком; ця композиція уособлює Працю (за скульптурну композицію на аттику та біля входу в будівлю, архітектор отримав звання почесного члена Флорентійської академії мистецтв). Нижче, на карнизі, перед аттиком, ми бачимо чотири постаті, які символізують Любов і Справедливість та Правду і Віру, їх авторами є Зиґмунт Трембецький та Фелікс Мікульський відповідно. Також, якщо придивитись пильніше, можна побачити по боках будівлі левів (можливе авторство присвоюють Тадеушу Барончу), які тримають щити з гербами (раніше на них можна було розгледіти герби міст провінції Галичини, проте більшість гербів ліквідовано у повоєнний час).
Не менш цікавим є внутрішнє обрамлення. Мармурові тримаршові сходи з неоренесансним декором та сеймову залу виконав скульптор Леонард Марконі. На превеликий жаль, до наших днів не збереглась первісна зала засідань, її було знищено під час ІІ Світової війни. Про неї ми можемо дізнатись з архівних фото та документів. Відомо, що у часи діяльності Галицького сейму вестибюль був заповнений різноманіттям екзотичних рослин.
«Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни – окраса Батьківщини») – напис на фронтоні будівлі, є гаслом університету та уособлює вищу мету навчального закладу. За роки незалежності України Львівський національний університет імені Івана Франка став одним із найпрестижніших закладів нашої держави, здобув високий міжнародний авторитет, став потужним науковим осередком.
