Театр "Воскресіння": мистецтво через експеримент
Якою б не була п’єса, комедійною чи драматичною, веселою чи «з надривом», найголовнішим завжди є актор, бо тільки він і може передати її суть.
(за Я. Федоришиним)
Пролог
Погодьтеся, сучасна людина рідко коли має звичку регулярно відвідувати театр, аби наповнювати свою душу емоціями, переживаннями, розмислами. Легше увімкнути улюблений телеканал чи передивитися відео у мережі. Однак, синє світло наших гаджетів навряд чи спроможне освітити хоч клаптик тих закутків внутрішнього світу, які ви ясно побачите, завітавши на вистави духовного театру «Воскресіння». І жодної магії в цьому немає, лише «взаємообмін енергіями між глядачем у залі та актором на сцені» - каже актор театру, Володимир Губанов.
Цей взаємообмін і незримий контакт відбувається повсякчас: під час вистав чи інших заходів, до котрих долучається театр. Наприклад, у вересні 2020 року в рамках «Днів європейської спадщини» відбувся проект «Мистецтво навчати», котрий викликав неабиякий інтерес у людей.
Виховання молоді, розширення її світосприйняття було метою проекту. Я ставила аудиторії нібито прості запитання. Наприклад: «Хто знає пісню «Ніч яка місячна»?», і виростав ліс рук. Потім я цікавилася, хто із них знає, що вона насправді не є народною та має автора. І руки потроху опускалися. Тим часом на екрані з’являлися уривки нашої постановки «Розбите серце» за мотивами п’єси М. Старицького, котрий, власне, і був автором пісні. Ще я згадувала про відомий усім вислів – «послухай жінку й зроби навпаки». Він чомусь нам ввижається якоюсь народною приказкою, а насправді належить Евріпідові, чий твір «Іфігенія в Авліді» також був представлений на сцені нашого театру. І таких відомих невідомостей дуже багато
Дія I
Вона ж, головна адміністраторка театру «Воскресіння» Жанна Мурая, захоплено повідала про ті «експерименти», що театр вдало втілював у життя.
До прикладу, кілька років тому актори «Воскресіння» здивували глядачів, виступивши з постановкою на канатах на головній площі міста. Там же, на День святого Миколая театр розгорнув чарівне дійство, наприкінці якого два ангели спускалися з неба. Актори й були тими безстрашними й світлими янголами, що подарували і малим, й дорослим відчуття справжнього дива.
“Одна дитина мене запитала, а чи точно янголи з’являться. Я відповіла:
-Дитиночко, не сумнівайся. Сьогодні янголи таки спустяться з неба!”
Цей театр ніщо інше як розрив шаблонів та усталених форматів, експеримент з формою і подачею. Чого лишень вартує вистава «Божевільні від кохання»!
Пані Жанна розказує:
“ Під час постановки цієї п’єси театр виглядав інакше. Тут, у глядацькому залі, де ми зараз сидимо, була сцена-басейн з ліжком у центрі, а глядачі сиділи там, де нині знаходиться сцена. За задумкою, всі сварки між героями відбувалися на ліжку, а примирення – у воді. Народ просто божеволів від вистави, і майже кожен другий, покидаючи залу, торкався води в басейні – чи тепла? Звісно, нагріти таку величезну кількість води було просто неможливо. (сміється)”
«Воскресіння» - це калейдоскоп емоцій, що кидають глядача з вогню та й в полум’я! Тему кохання, що епатує своєю подачею, замінює тема війни, котра лунає у п’єсі Борхерта «За дверима». У ній від початку схрещують мечі життя та смерть і лякають глядача своєю суттю, а сцена-батут, на котрій актори проживають свої ролі, трансформуючись, змінює й сприйняття тих, хто знаходиться в залі.
“Сам автор п’єси сказав, що її не поставить жоден театр, і не захоче дивитися жоден глядач. Однак, Ярослав Федоришин, засновник й режисер театру, поставив її. Та ще й як феєрично!”, - акцентує увагу адміністраторка театру. І далі пригадує:
“По закінченню вистави я зайшла у кабінет до Ярослава Васильовича. Він питально на мене дивився, мовляв, чи сприйняла публіка. Ми обійнялися й обоє розплакалися. Це дуже сильна вистава, і ті почуття, що ти отримуєш після неї, хочеться зібрати в долоні й не розілляти. Їх неможливо одразу осягнути, а щоб це таки зробити знадобиться, напевно, два, а то й більше походів у театр. ”
Дія II
Режисерка «Воскресіння» Алла Федоришина зазначає, що театр – це спільна дитина, яка зростає в любові. На жаль, ця дитина у 2020 році втратила свого батька Ярослава Федоришина.
Він, заслужений митець України, засновник театру «Воскресіння», директор міжнародного театрального фестивалю «Золотий лев», визначний постановник п’єс в Україні й закордоном, талановита особистість, що мала неоціненний досвід стажування у Кшиштофа Зануссі, людина з численними нагородами й досягненнями, відійшов у засвіти і покинув своє дітище.
Однак, саме приміщення театру зберігає той дух і настрій, закладений паном Ярославом: стіни прикрашають фото з вистав театру, на декотрих можна помітити й самого засновника – усміхненого та з блиском в очах.
“Пам’ятаю, - каже Жанна Олексіївна, - як дали нагороду за виставу «Вишневий сад», котру наш театр єдиний виконував у вуличному варіанті. Ми тоді, перед приходом Ярослава Васильовича в театр, знайшли десь червоний хідник, простелили його в холі і так зустрічали нашого директора (посміхається).”
Коли я запитую про те, яким шляхом йде театр зараз, то лунає наступне: «Нині ми прислухаємося до всього того, що колись нам казав пан Ярослав. Ми у виставах не подаємо глядачу готову відповідь на його можливі запитання, він їх має шукати в собі і виходити крізь двері театру з надією.
П’єси ставимо, як завжди, невідомі українському глядачеві, різні за своєю драматургією, відзначені нагородами. Наприклад, зараз у нас йде вистава Трейсі Леттс «Серпень. Графство Осейдж», відзначена Пулітцерівською премією».
Ярослав Федоришин прагнув виховати глядача. До прикладу, кілька років тому ми ставили п’єсу «Сарана» Біляни Срблянович, що загалом триває 4 години, але ми трохи зменшили тривалість. Вистава дуже потужна, вона розкриває всі вади, які тільки можуть бути у сімейних стосунках. А зараз на нашій сцені йде показ іншої п’єси цієї авторки, що називається «Америка»
Дія III
У театрі «Воскресіння» не тільки відкривають нові грані емоцій глядача, а ще й дають привід щиро й «від душі» посміятися, адже комедії «Він, вона, вікно, покійник» та «Вечеря з дурнем» вдало виконуються вже багато років. Перша з них після прем’єри була безпрецедентно названа всіма місцевими газетними виданнями «Комедією №1 у Львові», а другу навіть відвідав французький дипломат.
Якщо ж ви шукаєте щось колоритне, то музична вистава «Весела корчма» за мотивами оповідань Шолома-Алейхема точно задовольнить найвибагливіших поціновувачів гумору та веселощів. До того ж, ви побачите на власні очі найвищу театральну нагороду Польщі – перлину на золотих ланцюгах, яку вистава отримала під час однієї з численних поїздок театру по світу.
Епілог
“Я часто порівнюю, - зазначає адміністраторка, - наш театр з мафією, бо ж увійти в неї можна, а покинути назавжди ніяк.”
Наша розмова добігає кінця. Ми разом із пані Жанною виходимо у фоє театру, де, власне, можна побачити театралів-«мафіозі». Ось метушливо походжає провідний майстер сцени Петро Нікітюк, певно, має нагальні мистецькі справи. Трохи поодаль очікує початку репетиції заслужений артист України Володимир Губанов і люб’язно погоджується відповісти на моє запитання:
“- Яким є актор театру «Воскресіння»?
- Він однозначно не заточений під якесь одне амплуа, бо він має вміти бути різним, знаходитись у пошуку того настрою, якого вимагає роль. Глядач це відчуває, і якщо я знайду ту потрібну енергетику подачі, котру глядач сприйме, то натомість теж отримаю його заряд. Отакий взаємообмін повинен відбуватися. Окрім цього актор має вдосконалювати свої здібності, тренувати голос, поставу, займатися спортом. Це стосується і молодих, і старших акторів”.
І поки я дякую за надану можливість доторкнутися до вишуканого світу театру, повз нас біжать на репетицію колишні вихованці Ярослава Федоришина, а нині професійні актори, такі як В. Чухонкін, Н. Лукашонок, Т. Юричко, М. Ковалик та інші.
Учитель продовжує жити у своїх учнях…
* Фото вистави "За дверима" взято із сайту http://voskresinnia.eu/
** Фото Ярослава Федоришина взято із сайту https://wz.lviv.ua
