Історія Львова – це, загалом, тиха вода. Проте, були в ній і шторми. Позитивними потрясіннями можна вважати десятиліття на межі ХІХ і ХХ століть, коли президентом міста був Ґодзімір Малаховський.
Він рано втратив батьків, але зумів отримати ґрунтовну освіту, зробити блискучу кар’єру і залишити глибокий слід в історії Львова. Цей слід присипало пилом історії. Тому мусимо його розкопати – як колись розчистили від піску безцінний скарб людської цивілізації, знаний сьогодні як єгипетські піраміди. Ґодзімір Малаховський також гідний, щоб про нього говорити більше! Чому? Давайте подивимось!
Ранні роки. З журбою радість обнялась
Ґодзімір Малаховський корінний львів’янин. Він народився 31 жовтня 1852 року у родині збіднілого шляхтича Пьотра Малаховського. Батьки героя цього тексту померли рано. За сприяння опікуна, Малаховський успішно закінчив правничий факультет Львівського університету, став доктором наук. Уже в студентські роки він відзначався активністю, набивав перші ґулі.
Малаховський вдало одружився. Його тесть був знаним юристом, директором Галицької ощадної каси. Він передав зятю адвокатську канцелярію. За Малаховського, чудового оратора і знавця юриспруденції, це бюро стало одним з найкращих у Львові. Сам Малаховський став тоді членом Товариства правників Львова, знали його і в адвокатському середовищі Відня.
Паралельно Ґ. Малаховський займався і творчою працею. Він є автором багатьох досліджень і дописів на правову тематику, регулярно публікувався у спеціалізованих часописах. Зокрема, написав історію Галицької Ощадної Каси. Установи, в якій тривалий час і сам працював.
Ліфт нагору
На кінець ХІХ століття Малаховський – це знана фігура у Львові та Відні. Ще більше він прославився після Крайової виставки 1894 року, співорганізатором якої був. Широка дорога в майбутнє по тому остаточно перетворилась для нього на магістраль. У 1896 році Малаховський став депутатом Галицького сейму і залишався ним до смерті у 1908 році. У сеймі він був членом бюджетної та залізничної комісій, опікувався покращенням умов праці та становищем вчителів. Щодо останнього, то в 1897 – 1905 роках Малаховський був головою міської шкільної ради Львова, впродовж 1898 – 1908 років очолював Педагогічне товариство. Як хороший стратег, він розумів, що освіта та наука є важливими інструментами для перетворення міста в сучасний і розвинений центр.
Добре зарекомендувавши себе, у 1904 році Малаховський став депутатом парламенту у Відні. Там він очолював промислову комісію і працював над законопроектом про видобуток нафти. Останнє не випадково, адже Галичина в той час була серед світових лідерів нафтовидобутку. У Відні Малаховський займався і питаннями торгівлі та реформою суду.
Президент Львова
Ще у 1892 році Малаховський став депутатом міської ради. Відтак займався фінансовими, юридичними та організаційними питаннями. Тоді ж працював над новим статутом Львівської міської ради. Він був першим президентом Львова (1896 – 1905 рр.), який приступив до виконання обов’язків після нововведень. Цей період можна вважати певним затишшям перед бурею Великої війни, але також часом розвитку та модернізації. У європейській історії його називають «кінцем століття»/«fin de siècle». Ці тенденції цілком притаманні і Львову.
Упродовж десятирічної каденції Малаховського на посту президента Львова завершили будівництво і відкрили Оперний театр, поставили пам’ятник королю Яну Собеському, поетам Міцкевичу і Уєйському, драматургу Фредро і наміснику Голуховському. Тут можна було б зупинитись – це ж скільки піару та перерізаних стрічок! Але є ще декілька «але».
За Малаховського прокладали водопроводи і будували каналізаційну систему, відкрили газове підприємство і нову електростанцію на Персенківці. Ще розширили мережу електротранспорту, завершили будівництво Пасажу Міколяша й Художньо-промислового музею.
Не все з перерахованого є лише його заслугою. Однак, часто саме завершення значимих проектів і є найбільшою проблемою. Констатувати можна наступне: Львів до і після Малаховського – це дві великі різниці. Після нього сумнівів не залишилось – місто сучасне і європейське.
З Малаховським на «ти»
Ґодзімір Малаховський, його дружина Марцелія, а також діти, Ґодзіміра, Луція та Роман, проживали у Львові – на вулиці Т. Костюшка, 20.
У них часто збиралися львівські урядники, інтелектуали, митці. Малаховські володіли й іншими будинками у місті, мали земельні ділянки поза межами Львова. Коли глава сімейства став депутатом парламенту у Відні, родина до столиці не переїхала, залишилась у Львові. Малаховські займались благодійністю. Скажімо, заснували товариство «Батьківський союз», яке утримувало 14 будинків опіки при школах. Дітей годували, допомагали з домашнім завданням, забезпечували їх необхідною літературою.
Ґодзімір Малаховський ставив перед собою дуже амбітну ціль – перетворити Львів на сучасну європейську столицю. Усю його діяльність варто розглядати саме через цю призму. У порівнянні з заслугами Малаховського перед містом, ми сьогодні дуже мало говоримо про цю особу, її діяння. На щастя, відмінною була ситуація з його сучасниками.
Цього президента Львова і великого благодійника міста поховали на Личаківському цвинтарі. У некролозі написали, що Ґодзімір Малаховський «був вихований у Львові, жив у Львові і для Львова працював» .
