Можна мати м’яке серце, але приймати тверді рішення.
Шлях України у статусі вільної та незалежної, особливо порівняно з розвиненими європейськими демократіями, не є тривалим. Хоч цілі наші та завдання амбітні, але темпи їх досягнення, на жаль, не завжди відповідні. Є у цій історії і вдалі та успішні проекти. Скажімо, освітня реформа часів міністра Івана Вакарчука. Внаслідок запроваджених тоді змін, до нуля було зведено ризик корупційної складової у процесі вступу абітурієнтів до ВНЗ, а також – створено максимально сприятливі можливості для дітей з різних соціальних груп та регіонів України стати студентами і самостійно будувати власне майбутнє. Усе сказане, а окрім нього є і багато іншого, зобов’язує нас детальніше познайомитись із персоною Івана Олександровича Вакарчука та гідно вшанувати пам’ять про цю особистість на загальнодержавному рівні.
Про історію змін і досягнень
Іван Вакарчук залишив цей світ 4 квітня 2020 року. Це сталося у Львові і після важкої хвороби. Він відомий як міністр освіти і науки України (2007 – 2010), ректор Львівського університету (1990 – 2007, 2010 – 2013), президент Малої академії наук Львівщини (1991) тощо. Іван Олександрович був Героєм України, заслуженим діячем науки і техніки України, мав безліч інших почесних відзнак. Іван Вакарчук асоціюється із багатьма змінами та нововведеннями і далеко не всі з них отримували схвалення громадськості у свій час. Саме тому він був змушений докладати багатьох зусиль задля формування активної та дієвої команди, часто публічно демонстрував власні стійкість та принциповість. Через таку наполегливу й цілеспрямовану роботу на конкретний результат його й назвали “фізиком твердого діла”.
Явищем, із яким для більшості українців асоціюватиметься ім’я Івана Вакарчука в першу чергу, безперечно, є згадана вище освітня реформа. Саме під його керівництвом було введено процедуру зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), а також впроваджено багато інших нововведень у даній сфері. Це сьогодні доцільність ЗНО і його ефективність не викликає сумнівів. Однак, на момент запровадження цієї реформи щодо неї тривали палкі дискусії, а скасувати її намагалися навіть напередодні першого тестування. На щастя, принциповість Івана Вакарчука, його публічна позиція, а також активність громадськості зробити цього не дозволили. Отож, “відтоді українські старшокласники можуть мріяти і сподіватися на свої сили, а не на статки батьків”, як вдало було оцінено значення цієї реформи в одному з публіцистичних текстів.
Важливо зазначити, що ЗНО – це не єдине досягнення Івана Олександровича. Багато речей, які на сьогодні вже стали частиною нашого життя, без яких важко уявити навчальний процес – починали запроваджувати саме за його каденції на посаді міністра освіти та науки України. Автономія університетів, доступ українських науковців до світових інформаційних ресурсів, процедура вибору студентами навчальних курсів, мобільність студентів, додаток до диплома європейського зразка, впровадження інклюзивної освіти… Цей список можна продовжувати. Врешті, саме в цей період було ініційовано і боротьбу з рядом застарілих і навіть абсурдних, з точки зору нашого часу, абсолютно неприйнятних для освітньої системи незалежної держави, речей. Зокрема, тоді почали з’являтися перші підручники українською мовою для вищої школи. Іван Вакарчук особисто також долучився до цього процесу, а його підручник “Квантова механіка” навіть отримав нагороду на Львівському книжковому форумі і був відзначений на державному рівні.
“Світ фізики”
Місцем народження Івана Олександровича Вакарчука є Старі Братушани, що на території сучасної Молдови. Ще до навчання на фізичному факультеті Львівського університету він закінчив місцеву середню школу, але більша частина його життя все ж була пов’язана саме зі Львовом. Тут він зробив перші кроки на шляху видатного науковця, з цим містом пов’язані дебютні виклики та досягнення. У 1980 році Іван Олександрович захистив докторську дисертацію і став одним із наймолодших докторів наук в Україні, по тому був керівником відділу, професором кафедри теоретичної фізики і ректором Львівського національного університету імені Івана Франка.
Упродовж усього його життя, незалежно від посад та обов’язків, Іван Олександрович ніколи не полишав науки, фізики. Навіть його син, музикант Святослав Вакарчук, коли повідомляв громадськості про смерть батька, згадав, між іншим, про те, що той залишався вірним “науці до останнього подиху”. Іван Вакарчук був автором понад 400 праць, він засновник наукових видань “Журнал фізичних досліджень”, “Світ фізики” тощо. Значимість та вагомість його досягнень, доробку було відзначено на загальнодержавному рівні численними нагородами та преміями. У наші дні є сприятлива нагода ще й увічнити його ім’я у назвах вулиць.
