Напевне найперше, що побачить турист, під’їжджаючи чи підходячи до центральної частини міста – це шпилі церков та соборів. Львів – мультикультурне місто. У давні часи тут поряд вживалися українці, поляки, вірмени, євреї і кожна національність несла сюди свою віру та звичаї. Саме тому центральна частина міста так багато на храми усіх конфесій. Львів – місто традицій та цінностей. У кожній сім’ї заведено святкування традиційних християнських свят, а греко-католицькі, католицькі та православні храми тут можна зустріти повселюдно.
Пройтися по центральних храмах – одна з найперших речей, які вартувало би зробити, приїхавши у Львів. Адже навіть емблема міста зоображає його головні дзвіниці. Латинська катедра, Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла, Вірменський собор, Преображенська церква, Домініканський собор, Собор святого Юри, Церква святого Андрія – відомі та впізнавані храми, у яких завжди можна зустріти екскурсійні групи, але ж не ними одними відомий Львів.
Для туриста, що не вперше у Львові, або ж хоче відвідати не туристичну сакральну споруду, ми підготували статтю про один з маловідомих, однак помітних та цікавих храмів.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці Згромадження Салезіян УГКЦ
Церква Покрови Пресвятої Богородиці Згромадження Салезіян УГКЦ – офіційна назва храму, який місцеві називають простіше – Церква Покрови. Дзвіницю храму можна побачити і з оглядової площадки, і Високого замку, і Вежі ратуші і Собору святого Юри – потрібно дивитися на схід. Вежа, а подекуди і сам храм, будуть помітні серед зелені ледь не з будь-якої висотної локації міста.
У храму доволі цікава історія – До другої половини ХІХ століття, на місці нинішньої споруди розташовувалась дерев'яна церква пророка Іллі, що обслуговувала релігійні потреби української громади села Кривчиці. У 1870 році вона була передана римо-католицькій громаді, яка початково належала до костелу святого Антонія – католицького храму, розташованого ближче до центру по вулиці Личаківській. Нові власники розібрали стару споруду та на її місці побудували невеликий мурований костел.
У червні 1914 було створено комітет з побудови нового храму, однак плани не вдалося втілити через початок Першої світової війни. Лише у 1929 було організовано комітет, а у 1931 році на пагорбі з ініціативи львівського римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського, як подяка за порятунок Львова від більшовицького наступу у серпні 1920 році було почато спорудження нового храму. Храм було споруджено у формі романської базиліки за проектом ректора Національного університету Львівська Політехніка, архітектора Тадеуша Обмінського, який помер у 1932 році.
Продовжував будівництво архітектор Вавжинець Дайчак, котрий розробив детальний проект, а також частину внутрішнього оздоблення, його ж фірма була основним постачальником матеріалів для будівництва. Урочисто освячено костел було 7 жовтня 1934 року і передано того ж дня Салезіянському згромадженню - чернечому інституту Католицької церкви, заснованого святим Іваном Боском у 1859 році в місті Турині, Італія.
1936 року фірмою Карла Швабе в місті Бяла відлито два дзвони. Перший названий «Матір Божа Неустанної Помочі», вагою 1900 кілограм і другий більший — «Болеслав», вагою 3100 кілограм і діаметром 160 сантиметрів.
При храмі був створений молодіжний осередок для навчення молоді катехизму та ремесла. У 1938 році почалося будівництво монастирського будинку із бурсою та ремісничою школою для сиріт і дітей із неблагополучних сімей, але ці плани не були втілені у життя через початок війни.
Під час Другої Світової війни у 1939 році дзвіницю та дах храму було пошкоджено артилерійськими обстрілами радянських військ, а 1941 році храм зазнав руйнувань вже від німецьких бомбардувань міста. Сліди від снарядів було видно аж до 1990 року. Під час німецької окупації храм було частково відреставровано. У криптах було поховано ініціатора створення храму Болеслава Твердовського у 1945 році. Тоді ж салезіяни, боячись приходу радянської влади, покинули храм.
З приходом до Львова Совєтів у післявоєнний період храм було перетворено на книжковий склад, а релігійний комплекс поряд з храмом використовувався як господарські приміщення. Більшість церковного майна було вивезено та втрачено.
На постаменті перед храмом у сквері в 1945 році було встановлено танк «Гвардія» - це танк Т-34, на якому в липні 1944 р. центру міста нібито увірвалися танкісти, щоб встановити над Ратушею червоний прапор. Насправді ж на постаменті стояв танк ИС («Йосиф Сталін»). Цікавим є той факт, що усі пам’ятні танки в той час ставили дулом в західну сторону, що символізувало наступальні дії радянської армії та взяття Берліна.
Як склад храм функціонував до 1991 року. З розпадом Радянського союзу та початком у 1989 році процесу легалізації Української Греко-Католицької церкви, храм було передано релігійним громадам. Танк на постаменті перед храмом було знищено.
Реконструкцію храму було очолено українськими салезіянами, що навчалися в Італії ще перед війною і з отриманням Україною незалежності змогли повернутися на батьківщину. 18 червня 1991 року храм отримав статус парафії, натомість канонічна інавгурація відбулася 29 липня 1994 року.
Будівля храму – старохристиянська базиліка, з обидвох боків якої до храму симетрично примикають господарські приміщення. З лівої сторони височіє незвична для архітектури Львова дзвіниця, збудована на зразок флорентійських кампаніл висотою 60 метрів. З тієї ж сторони до храму примикає дім Дитячо-юнацького молодіжного центру «Ораторія» святого Домініка Савіо та монастирські приміщення.
До будівлі із західної сторони з обох боків ведуть монументальні сходи, звідси–ж відкривається панорама міста. В брамі храму встановлені медальйони з барельєфами Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, Петра Могили та Веляміна Йосифа Рутського. Всередині з правого боку встановлено скульптуру митрополита Андрея Шептицького. Зусиллями парафії внутрішню сторонку куполу храму було оздоблено мозаїкою, що зоображає Ісуса Христа, поряд 2 великих мозаїки святих Петра і Павла та 12 менших, що символізують апостолів. У підземеллях будівлі планується відкриття медично-реабілітаційного центру.
Візитівкою храму можна вважати суворість, простоту та лаконічність, що яскраво його вирізняє на фоні інших католицьких та греко-католицьких сакральних споруд – тут переважає перлиннно-білий та тілесний кольори, мало позолочених деталей та розписів. На превеликий жаль, ні внутрішнє оздоблення, ні дзвони до сьогодні не збереглися, однак храм вражає своїми розмірами (на період будівництва це була найбільша сакральна споруда міста, що може вмісти більше 2000 мирян).
Церква Покрови – не туристичне місце, тому у будній день тут буде тихо та безлюдно. З постаменту храму відкривається красива панорама Львова. З лівої сторони за 10 хвилин часу можна дійти до Музею народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького ( Шевченківського гаю) та парку Знесіння. З правої сторони – Личаківський парк та військові поховання Пагорб слави.
Храм можна рекомендувати усім поціновувачам сакральної архітектури та теологічного туризму.
Адреса: м. Львів вул. Личаківська, 175
Як добратися:
З центру: трамваєм №1 та №2 від зупинки «Площа Ринок» до зупинки «Вулиця Пасічна. Кінцева»
