Якщо туристи піднімуться на оглядовий майданчик Ратуші чи Високого замку, перед їх очима постане океан зелені, з поміж якого будуть пробиватися верхівки Львівських домівок, храмів та сучасних багатоповерхових житлових забудов. Львів – неймовірно зелений. У кожному районі є бодай декілька зелених насаджень, а до меж міста підступають ліси. Для багатьох львів’ян прогулянка, пробіжка чи зустріч у парку – це вже традиція, а самі парки мають цікаву та давню історію.
Туристові чи туристці, які захочуть відпочити від шуму центральної частини міста найперше порадять Парк Костюшка, Парк Культури, Стрийський парк, адже ці парки найближче розташовані до центру міста та найбільш облагороджені. Але є у Львові парки, у яких не знайдеш мощених алейок чи зручних лавочок, проте вони все ж приваблюють, по-своєму. Про один з таких парків наша сьогоднішня стаття.
Погулянка — це місцина у Личаківському районі Львова, в яку входить власне лісопарк «Погулянка» і район між ним, Личаківським кладовищем і вулицями Студентською та Зеленою. Назва «Погулянка» походить від слова «гуляти». Парк має доволі давню і цікаву історію.
В 1641 році Ян Аттельмаєр - львівський міщанин, бурґомістр, що належав до одного з найбагатших родів львівських патриціїв, взяв в оренду міські лани, на території яких знаходиться сьогодні міський парк "Погулянка", де заклав пасіку та розселив селян-орендаторів, ця місцина мала назву «аттельмаєрівська пасіка», проте родинний маєток був повністю знищений турками у 1672 році. Цікавим є той факт, що один з витоків Полтви, яка протікає під центральними вулицями міста, бере початок саме на Погулянці. У наступні роки парк переходив з одних рук в інші та перекуповувався. У 1810 р. за 20000 злотих ця територія перейшла у власність адвоката Франциска Венґлінського – відомого підприємця. Франциска Венґлінський був талановитою, веселою та багатою людиною, що завжди збирав біля себе таланти. Саме за часів Венґлінського місцевість отримала назву “Погулянки”, або ж “ліска Венґлінського”.
У 1821 році пасіку придбав ресторатор Йоган Дістль, який висадив публічний парк та заклав «пивний сад». Пивний сад, або ж пивний садок (нім. Biergarten) — особливий тип пивного ресторану, розташованого просто неба, коли відвідувачі можуть споживати власну їжу за умови, що вони замовили пиво чи інші напої. Такі ресторації були особливо популярні в Німеччині і стали популярними на теренах Галичини дякуючи урядникам-австрійцям. Місцевими відвідувачами були саме німці австрійці та чехи, що облюбували прогулянки на човнах місцевим ставом.
Тодішній образ Погулянки змалював переказуючи оповідь Францішка Яворського, Іван Крип’якевич – відомий український історик: «В 1825 р. принагідний мандрівник так описує свою прогулянку в ці сторони: «В реставрації був гамір, велике товариство пило пиво. Міські елеганти, звані «фанфаронами», були прибрані за найновішою модою; капелюхи мали в кратки, на шиях кратковані хустини, сурдути «кадрильовані» або підшиті краткованою китайкою, панталони у пружки – виглядали як циркові арлекіни”. Наш подорожній з товаришами проходжувався по крутих стежках гаю, приглядався до джерел, що били з землі, потім пішов далі: «Продерлися ми через густі хащі і стали на верху гори, вкритої веселими деревами, що панує над Погулянкою. Який божеський краєвид відкрився нашим очам. Довкола високі гори, посередині долина, вистелена деревами, з-поміж котрих визирала незамітно вежичка невеликої каплички. Довкола нас панувала глуха тиша й тільки рохкання жаб перебивало її своїм негармонійним звуком. У цьому місці, на верху гори, вистеленої лісовим мохом, ми забули про відносини столиці, про обов'язки стану й з переповненими серцями, мовчки, бо правдиве захоплення ніколи не вживає слів, поглядали то на себе, то на галуззя дерев, яким наче знехотя колихав лагідний вітрець. Зірвали ми на пам'ятку кілька гарних плодів флори, з тугою відірвалися від цієї милої закутини, де чар природи усміхався до нас з кожного листочка, відбивався у кожній квітці, де ум наш був свобідний від похоті й такий спокійний, як ті води близького ставу, що не зморщили навіть своєї скляної поверхні...» (Крип’якевич, 1991, 111–112).
По опису очевидців Ви можете зрозуміти, якою привабливою та миловидною була тодішня Погулянка для мешканців Львова.
У 1848 р. новим власником Погулянки стає львівьский ресторатор Йоган Кляйн. Отримавши Погулянку від спадкоємців Дістля за 15500 золотих ринських (тодішня валюта) він розібрав старі будівлі, частково осушив ставок і поставив на його місці бровар. Тодішня Погулянка приваблювала городян, головним чином, пивом Кляйна, яке вважалось одним з найкращих у Львові. Місцева ресторація славилася своїми варениками зі сметаною та смаженими курчатами, а в літньому павільйоні цукерні Майсона любителі відпочинку на природі пригощалися вишуканим морозиво. В ті часи місцевість навіть отримала назву «Львівська Швейцарія»
У наступні роки погулянка занепала. Спершу – довкола почало з’являтися багато промислових об’єктів за забудов, внаслідок чого зменшилося її значення. Пізніше – з приходом Першої Світової війни букові дерева були вирубані, а стежки позаростали. «Другим життям» Погулянки можна вважати період з 1940 року, коли було створено міський парк. Тоді почалися роботи з розчистки і впорядкування території паркового масиву, з’явилися водойми уздовж головної алеї. За німецької окупації роботи в парку зупинились, але після війни були поновлені. У 1962 р. розроблено проект лісопарку “Погулянка”, який реалізовувався упродовж наступних років.
Сьогодні Погулянка займає територію у трикутнику між вулицями Пасічною (на північному сході), Зеленою та Вашинґтона (на півдні), а також Банаха (на північному заході). Центральною віссю парку є головна алея, що пролягає у долині між пагорбами. Вона є продовженням вулиці Погулянка та веде до перехрестя вулиць Пасічної та Джорджа Вашинґтона. Обабіч алеї є можливість піднятися на пагорби, звідки у осінню та зимову погоду відкривається панорама Львова.
У самому парку є декілька цікавих для відвідування локації, про які варто розповісти.
Будівля Центру творчості дітей та юнацтва Галичини – перше, що кинеться в очі туристам, які підходитимуть до парку: У 1984 році у Львові було збудовано величезний Палац піонерів загальною площею 14,5 тис.м², у 1991 році перейменований у Центр творчості дітей та юнацтва Галичини (ЦТДЮГ). Досі це один з найбільших центрів творчості для дітей у Західній Україні. Актовий, кіно-лекційний, спортивний, виставковий та репетиційні зали, кімнати гурткової роботи, дві театральні сцени дають всі умови для занять і творчого розвитку дітей. Палац виконаний в стилі конструктивізму, за його колонами розкинулося озеро погулянки.
З правої сторони від палацу можна побачити давній водозбірник збудований у 1839 році, та обрамлений різьбленими постатями німф. Колись Погулянка була одним з найважливіших джерел питної води для міста – до центральної частини звідси тягнувся водопровід по вулиці Левицького. І сьогодні тут є декілька діючих джерел, з яких можна напитися прохолодної чистої води.
Важко повірити, але за двадцять хвилин ходьби з центру можна знайти справжній хутір. Про цю місцину колись ходило багато легенд, проте все що збереглося сьогодні – напівзруйнована хатина та декілька сараїв та невелика, проте цікава церква про яку мало хто насправді знає. ЇЇ було збудовано році як костел вірменських бенедиктинок, на місці дерев’яного костелу, що існував тут з 1768 року. В радянський час костел використовувався як склад для будівельних матеріалів. У 1997 році проведено реставрацію цього храму, який тепер відноситься до УГКЦ та носить назву Церкви Матері Божої Неустанної Помочі. В період після Другої Світової війни поблизу хутору знаходився зоопарк, тому тут можна було побачити навіть зебр!
Щоб потрапити на хутір, потрібно оминути Палац Творчості та йти по «Хресній дорозі» угору, за декілька хвилин Ви побачите напівзруйновані будівлі, невеликий сад та церкву.
Якщо йти по головній алеї Погулянки, по правій стороні постане довжелезний паркан, а за ним – промислові руїни. Броварня Яна Кляйна, що почала занепадати протягом Першої Світової війни згодом була зовсім зруйнована, а в 1948 році, на місці давнього бровару було зведено один з перших об’єктів радянської промисловості у Львові – завод «Укрвино», на якому випускали продукцію із сировини всього Радянського союзу, зокрема популярний вермут «Квіти Погулянки». Ще у 2000-х роках в магазині на території можна було придбати місцеві вина, а сьогодні – це пустир та руїни, де можна зустріти лиш дігерів, любителів руїн, графіті та красивих фотографій.
Якщо підніматися вулицею Банаха, ще здалека помітно теплиці Ботанічного саду Львівського національного університету імені Івана Франка, а точніше новітню частину саду ( друга частина знаходиться на вулиці Кирила і Мефодія). Територія ботанічного саду не є відчиненою постійно, однак тут часто відбуваються дні відкритих дверей і для відвідувачів стає доступним побачити різноманітний рельєф саду-парку та рослинність наступних біомів: водойми, болота, луків, лісостеп, різних типів лісу, рівнин, альпійської частини Карпат. Сам ботанічний сад був створений в 1911 році на основі декоративного саду «Цетнерівка», придбаного університетом. Протягом 1923–1939 років, крім рослин, які виростали тут у природних умовах, колекція виросла ще на 851 вид рослин. Під час другої світової війни загинула значна частина колекції. У 1944 році влада розпочала роботу з відновлення саду. Його територія, що розташована біля Погулянки, була розширена за рахунок націоналізованих ділянок, що раніше належали львівському вірмено-католицькому єпископу Богдановичу. Це були піщані схили, вкриті травами та чагарником, частково природним лісом з бука, граба та дуба. У 1970-х роках була знищена унікальна ділянка з природною раритетною степовою рослинністю, а натомість тут збудували оранжереї, де зростають унікальні колекції тропічних рослин.
Парк «Погулянка» суттєво відрізняється від інших Львівських парків. Тут є якась природня дикість і таємничість. Тут немає гарних мощених доріжок, вказівників, лавочок та ліхтарів. Єдина більш цивілізована частина парку – центральна алея, а далі починаються ледь не справжні джунглі, з поваленими віковічними деревами, ущелинами та покритими мохом галявинами. А ще тут помітно менше людей, що безумовно буде плюсом для туристів, які хочуть відпочити на природі прямо в серці Львова.
Адреса – м. Львів вул. Погулянка
Як добратися:
З центру: трамваєм №7 від зупинки «Вулиця Підвальна» до зупинки «Погулянка»
Пішки: по вулиці Франка потім наліво на вулицю Левицького до вулиці Погулянка.